І. Для виділення прямої мови вживаємо лапки, якщо пряма мова йде в рядок, або частіше, якщо кожну з реплік подаємо з нового рядка (з абзацу), тире.

1 Коли пряма мова починається з абзацу, то перед її початком ставимо тире, а в кінці, як звичайно, крапка, знак питання, знак оклику або три крапки (залежно від характеру речення):
— Добридень, Замфіре!
— Спасибі вам.
— Що поробляєш?
— З винограднику їду (М. Коцюбинський).

2 Коли пряма мова йде в рядок, без абзацу, то перед її початком мають стояти відкриті лапки (без тире), у кінці — закриті лапки, а перед ними — відповідний до характеру речення розділовий знак (знак питання, знак оклику, три крапки, але не крапка, яку ставимо вже після лапок): У цей час я побачила далеко машину і стала показувати в інший бік: «Дивіться, дивіться! Хтось іде!» (Ю. Яновський).

3 Речення, що вказує, кому належить пряма мова (тобто «слова автора»), може:

 1) стояти перед прямою мовою, і в такому разі після нього ставимо двокрапку, а перше слово прямої мови починається з великої літери: Чується немолодий голос хазяйки: «Та двері, двері зачиняйте» (А. Шиян);
2) стояти після прямої мови, і в такому разі після прямої мови ставимо (залежно від характеру речення) кому (там, де мала б бути крапка), знак оклику, знак питання або три крапки, а слова автора починаються з малої літери; після відповідного розділового знака перед словами автора ставимо тире: «Невиправдані людські втрати — найбільша ганьба для командира», — говорив старший лейтенант (О. Гончар);
— Тату! татку! — упізнали діти.
— Голуб’ята! — батько простер руки (П. Тичина);
—Хто там? —запитав на її легенький стукіт біля дверей Ковтун <…> — Я, я! — нетерпляче повторила Яринка (В. Козаченко).
Коли пряма мова подається в лапках, після неї також ставимо тире: «Як живете?» — в листі своїм княжна його [Тараса Шевченка] запитує (Д. Білоус).

Якщо слова автора при цьому починаються словами так, ось що, ось як і под., то в тих випадках, де після прямої мови мали б стояти кома й тире, ставимо тільки тире: «Треба завжди бути чесними» — так казала дітям мати;

3) розривати пряму мову, і тоді, якщо пряма мова починається з абзацу, перед її початком ставимо тире, а якщо без абзацу (в рядок), перед початком і в кінці її ставляться лапки, і застосовуються такі правила:
а) коли на місці розриву не має бути ніякого розділового знака або мали б бути кома, крапка з комою, двокрапка або тире, то перед словами автора й після них ставимо комбінований знак кома й тире, а пряма мова продовжується з малої літери: — У мене, — вів своє дід, — сини, двоє, на фронтах (Л. Смілянський); — Батьку, — мовила тихо, — ви так гарно співали, так гарно... (П. Загребельний); «Мамо, — каже старший син, — ходім додому!» (Марко Вовчок);
б) коли на місці розриву мала б бути крапка, то перед словами автора ставимо кому й тире, а після них — крапка й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери: — Зроду не чув, щоб лисиці так кидались на людей. — А я чув, — сказав Жадан. — І не тільки чув. Бачив (Ю. Щербак);
в) коли на місці розриву мав би бути знак питання або знак оклику, то перед словами автора зберігаємо цей знак і додаємо тире, а після слів автора ставимо крапку й тире, причому пряма мова продовжується з великої літери: — А, це ти, Максиме? — зрадів Карпо. — Заходь, заходь! (М. Коцюбинський); — Оце довчивсь! — почав батько мені. — Що ж тепер?.. (А. Тесленко);
г) коли на місці розриву мали б бути три крапки, то вони залишаються перед тире. Пряму мову продовжуємо або з великої, або з малої літери залежно від того, яка літера була б після трьох крапок за відсутності розриву. Після слів автора в першому випадку ставимо крапку й тире, а в другому — кому й тире: — Ходять тут усякі... — бурмоче дід. — Недавно двоє пройшло (О. Донченко); — Гратиму!.. й я гратиму?.. Ну й… — глянув навкруги, — ну й життя гарне!.. (А. Тесленко);
ґ) коли одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови (тієї, що стоїть до розриву), а друга — другої, то після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряму мову продовжуємо з великої літери: — Зараз, — сказав Матюха. Потім згадав щось і повернув голову до жінки: — Де там та Зінька з кислицями? (А. Головко).

Діалоги й полілоги можна подавати без абзаців, що буває здебільшого тоді, коли їх хтось переказує. У такому разі лише першу репліку подаємо з абзацу й перед нею ставимо тире, а далі репліки наводимо в лапках; після них перед авторськими словами ставимо тире, а перед ними після авторських слів — двокрапка: — Страх, розказує, яке діялось: народу, каже, як на війні, сила-силенна... а кінні наступають, душать. «Розходьтесь!» — гукають. А ті: «Не підемо, давай нам наше... ми за правду» (М. Коцюбинський).

4 Коли пряма мова стоїть усередині слів автора, перед нею стоїть двокрапка, а після неї ставимо:
1) кома, якщо це потрібно в умовах контексту: Казав пан: «Кожух дам», та й слово його тепле (прислів’я);
2) тире:
а) у разі відсутності розділового знака на місці розриву слів автора: На зауваження вчителя з приводу запізнення учень пояснив: «Дуже довго не було автобуса» — і сів на своє місце;
б) якщо пряма мова закінчується такими розділовими знаками, як три крапки, знак питання або знак оклику: 
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта?» —
Все вони питають (Леся Українка).

5 Коли кілька реплік прямої мови йдуть у рядок, без указівки, кому вони належать, то кожну з них беремо в лапки, а між репліками ставимо тире: «А в тебе земля ще де є?» — «Ні, нема». — «А хата є?» — «Є» (Панас Мирний).
Перед кожною реплікою (у тому числі й перед першою) можна також ставити тире, тоді кожну парну репліку слід брати в лапки, наприклад: — А в тебе земля ще де є? — «Ні, нема». — А хата є? — «Є».

6 Якщо в діалозі, що подається в рядок, після репліки одного з учасників ідуть слова автора, то перед наступною реплікою іншого учасника тире не ставимо: «Простіть мені; чого нам сваритись?» — каже вона, аж плаче. «Про мене, — кажу. — Якби мене ніхто не зачіпав, я б довіку нікого й пальцем не зачепила» (І. Нечуй-Левицький).

Звичайно не виділяють (лапками або тире) чужу мову і тоді, коли немає вказівки на те, кому вона належить (це невідомо або не має значення): Кажуть: скупий двічі платить; — Друкарська? — Так. Маю намір купити згодом. Кажуть, у німців чудові машинки (О. Шугай).
У друкованих засобах масової інформації вставлені речення, подібні до слів автора, виділяють звичайно комами: Учора, повідомляє наш кореспондент, відбулася зустріч лідерів країн Євросоюзу (з газети).

ІІ. Для оформлення цитат застосовуюємо такі розділові знаки.

1 Цитати, включені в авторський текст, беремо в лапки. Інші розділові знаки при них розставляємо так, як у реченнях з прямою мовою та словами автора. Наприклад: У Конституції України записано: «Державною мовою в Україні є українська мова».
Цитати, що виступають як самостійні висловлення (наприклад, в епіграфах), лапками не виділяються.

2 Якщо цитату наводимо не повністю, а з пропуском, його позначаємо трьома крапками — на початку, в середині або в кінці цитати (у текстах спеціального призначення знак три крапки на місці пропуску можна ставити у квадратні або кутові дужки (див. § 163, ІІ, п. 3, ІІІ).
Пропуски на початку цитати позначаємо по-різному. Якщо цитата подаємо як пряму мову після двокрапки, перше її слово після трьох крапок пишеться з малої літери: Про цей переклад «Іліади» І. Франко сказав: «<…> се не популяризований, але справді націоналізований наш український Гомер, і то націоналізований так щасливо, що я не знаю нації, яка могла б похвалитися подібною працею» (О. Кундзич). Якщо ж цитата подана як пряма мова, але на початку речення в цілому перед авторськими словами,
перше слово в ній після трьох крапок пишеться з великої літери: «<…> Іноді словник Грінченка збивається своїм характером на словник тлумачний, не даючи російських відповідників до українських слів, а обмежуючись поясненням останніх російською мовою <…>», — зауважував М. Рильський.
Якщо цитата органічніше включена в текст, виступаючи як підрядна частина складнопідрядного речення, як частина речення зі вставленими словосполученнями або реченнями, що вказують на її автора, вона починається завжди з малої літери (навіть тоді, коли її взято повністю), за винятком власних назв, і без зазначення можливого пропуску на її початку: Максим Рильський писав, що «глибока народність лексики Малишка, граматичного, синтаксичного ладу його творів не підлягає сумніву»; Як відзначав Олесь Гончар, «ХХ сторіччя принесло нашій мові й культурі високі злети і найскладніші випробування».

3 Якщо під час цитування з’являється потреба у вставленні пояснень, їх подають або в круглих (див. § 163, п. 1), або (у текстах спеціального призначення) у квадратних дужках (див. § 163, ІІ, п. 2). У круглих дужках (з виділенням курсивом) подають також зауваження, примітки в межах певної цитати на зразок: Куренями в Січі звалися великі, довгі хати, в яких жили запорожці (примітка наша. — Ред.), «… (курсив мій. — Упорядник)…» і под.

1. Про вживання в цитованому тексті зовнішніх і внутрішніх лапок див. § 164, п. 4.

2. Прізвище автора або інше джерело цитування подаємо після цитати звичайно в круглих дужках (див. § 163, І, п. 5); якщо ж указівка на автора (джерело) наводиться нижче, зокрема в епіграфах, джерело зазначається переважно без дужок (див. § 155, п. 1, прим. 2). У тих випадках, коли цитату наводимо в дужках усередині речення, її  джерело зазначається звичайно після крапки й тире (див, наприклад, § 158, І, п. 15, 1, у примітці ілюстрацію з творів М. Коцюбинського).
Про вживання крапки в кінці речення у цитатах (епіграфах і т. ін.) при зазначенні (у дужках і без них) їхніх авторів та інших джерел цитування див. § 155, п. 1, прим. 2.