У простому реченні тире ставимо в таких позиціях.

1 Між підметом і іменною частиною складеного присудка (як непоширеною, так і поширеною), вираженою іменником або кількісним
числівником у називному відмінку, за наявності між ними нульової дієслівної зв’язки: Кит — ссавець; І один у полі — воїн (Ю. Дольд-Михайлик); П’ять і п’ять — десять; Київ — столиця України;
Пісня і праця — великі дві сили,
Їм я бажаю до скону служить (І. Франко).
Потреба в такому тире посилюється за наявності в реченні зіставлення: Мій брат — лікар, а сестра — учителька.

1. Якщо в таких реченнях логічно й, відповідно, інтонаційно виділяється переважно присудок, тире перед ним можемо не ставити: Мій батько інженер; Його ім'я Іван.
За відсутності спеціального акцентування тире звичайно не ставимо, якщо підмет виражений субстантивованим займенником це: Це наша хата; якщо іменній частині присудка передує якийсь другорядний член речення: Таке життя другому б рай… (Л. Глібов), Діти завжди діти; якщо присудок стоїть перед підметом: Хороша-таки штука життя (А. Головко).

2. Перед присудком, вираженим іменником із заперечною часткою не, тире звичайно не ставимо: Серце не камінь (прислів'я). Але в разі сильнішого логікоінтонаційного наголошування на запереченні, а особливо за наявності в реченні протиставлення не… а потреба в такому тире увиразнюється: Мій батько — не інженер, а майстер на фабриці;
Мої літа — не монотонні дублі:
Я змінююсь, як світанковий пруг (Д. Павличко).

3. Перед присудком, вираженим порівняльним зворотом зі сполучниками як, мов, наче, що та ін., тире звичайно не ставимо: Життя як казка; Микола для мене як брат. Але в разі спеціального наголошування на ньому тире можливе: Вода — як скло (Л. Глібов); Душа — мов ніч… (О. Пахльовська).

4. Перед присудком, вираженим кількісним числівником (одиничним або в поєднанні з іменником), у спеціальній літературі коми звичайно не ставимо: Гарантійний термін використання приладу 2 роки.

5. Якщо підмет у таких реченнях виражений особовим займенником, тире звичайно не ставимо: Я син простого лісоруба (Д. Павличко). Але в разі спеціального наголошування на ознаці, вираженій присудком, та інтонаційного виділення його зв'язку з підметом, особливо в разі протиставлення, тире можемо ставити: Він — публіцист, він — прозаїк, він — драматург, от тільки віршів він не писав, хоча безмірно любив поезію (Ю. Смолич: про О. Довженка); Вона для мене — все!;
О пісне! Ти — плескіт рік,
ти — переливи мідні… (М. Рильський);
Я — письменник, а не журналіст.

6. Якщо між підметом і присудком є вставне слово, тире не ставимо: — Пан, напевно, син шановного <…> Казимира Зборовського? (М. Старицький).

7. При інших способах вираження іменної частини складеного присудка тире між присудком і підметом звичайно не ставимо, але в разі спеціального наголошування на ознаці, вираженій присудком, воно можливе, наприклад: Його поведінка — дитяча; В однім Дунаї скупані слов'яни, і воля в них — одна! (М. Рильський); Вода в річці — надзвичайної свіжості; Усі зошити — в клітинку.

2 Між підметом і присудком, коли один або обидва з цих членів речення виражені інфінітивом: Життя прожити — не поле перейти
(прислів’я);
Говорити — річ нудна.
Працювати слід до дна (М. Рильський).

3 Перед словами це (це є), оце, то, ото, ось, (це) значить, які передують присудкові, вираженому іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова:
Поезія — це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко);
Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну — це найперше  захистити її надійно від усіх ворогів (О. Лупій);
Сміле слово — то наші гармати,
Світлі вчинки — то наші мечі (П. Грабовський);
Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона вбрана, — ось формула ідеального твору мистецтва (В. Дрозд);
Жити мені без праці — значить не жити (Д. Павличко).

4 На місці випущеного члена речення (це переважно присудок): Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними — квітник (М.
Коцюбинський); На одній ниві пшениця, на другій — жито (О. Гончар); Останні дні — знову в Парижі (М. Рильський). У реченнях, що
функціонують переважно як заголовки публікацій, назви рубрик, гасла і т. ін.: Книга — поштою; Ми — за мир; Мир — народам!; Нашим дітям — світле майбутнє!; Ні — війні!;
Молоді ж — дорогу!
Молоді — усе! (В. Чумак).
Проте якщо немає потреби в увиразненні паузи, тире можемо не ставити, напр.: Мотря вибігла з хати. Мелашка за нею (І. Нечуй-Левицький).
У реченнях з відсутнім дієсловом-присудком зі значенням перебування, наявності і т. ін. та обставинами місця і часу (переважно на початку) тире між ними і підметом також ставимо в разі наявності в інтонації відповідної паузи, пор.: Праворуч комора дерев’яна, рублена. Між коморою та будиночком ворота і хвіртка. Біля воріт дві тополі (О. Довженко) і Удовина хата — край села (А. Головко).

5 У реченнях з однорідними членами:
а) перед узагальнювальним словом, що стоїть після однорідних членів
речення: День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка);
Ні спека дня, ні бурі, ні морози —
Ніщо не вб’є любов мою живу (В. Сосюра);
б) після узагальнювального слова і однорідних членів речення, якщо такий перелік не закінчує речення: Деякі речі його [Тараса Шевченка], як-от: «Утоптала стежечку», «Якби мені, мамо, намисто», «Ой крикнули сірі гуси», «Ой пішла я в яр за водою» і чимало інших — од першого до останнього рядка витримані в характері народної лірики (М. Рильський);
в) між узагальнювальним словом і однорідними членами речення (замість частіше вживаної в подібних випадках двокрапки (див. §160, І): Всі службовці збіглися на бучу — і поштові, і з ощадкаси (О. Гончар);
г) між двома однорідними членами речення, не поєднаними сполучниками, що виражають різке протиставлення: Не хотів ані
дружитись, ані дома жити — чумакував (Марко Вовчок);
Не для слави — для вас, мої браття,
Я свій скарб найдорожчий ховав (Леся Українка);
ґ) між однорідними дієслівними присудками, другий (останній) з яких виражає причину або наслідок, мету дії, вираженої попереднім із них, або швидку зміну подій: Сидять — пережидають дощ (Панас Мирний); У вікні показалася чоловіча постать <…>, виткнулась, глянула — і сховалася (Панас Мирний).
Тире можна ставити перед єднальними сполучниками і (й), та або зрідка після них між двома однорідними дієслівними присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне щодо попереднього: Земля на прощання усміхнулася — і потемніла (Панас Мирний); Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик — і зникне (М. Коцюбинський); Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (О. Довженко).

6 Для відокремлення другорядних членів речення (порівняно з відокремленням членів речення за допомогою коми, (див. § 158, І, пп. 13–16) це відбувається в разі виразнішого логіко-інтонаційного наголошування на таких компонентах висловлення й робиться частіше тоді, коли вони, поперше, є поширеними або в їхньому складі є кілька однорідних членів, подруге, в кінцевій позиції речення):
а) означень — як поширених або однорідних, так і, рідше, одиничних: І ще раз схиляється Хо перед силою — вищою і сильнішою від сили страху (М. Коцюбинський); Тепер інша доля — холодна і хмура — заступила матір (Панас Мирний); У цій роботі він убачав усе своє життя — не тільки теперішнє, а й майбутнє; для відокремлення неузгоджених означень: У нього була одна звичка — записувати все побачене;
б) прикладок зі значенням уточнення або пояснення (перед ними можна поставити сполучник а саме): Дочки — Ольга й Олена — визбирували на городі картоплю (В. Козаченко); У своїм невеличкім гурточку він завів новину — гуртову працю (М. Коцюбинський).

Якщо після відокремленої прикладки за умовами контексту має бути кома, ставимо лише одне тире — перед нею: Автомобіль — наш дім на колесах, довго набираючи швидкість, нарешті розігнався;

в) обставин: Річка Біла неширока. Он через неї перекинулися кладочки, позв’язувані де вірьовкою, де перевеслом, а де й так — просто жмутом трави (Г. Хоткевич); Їсти  хочу — жах як!; Людей зібралося небагато — усього душ десять; зокрема обставин мети,
виражених інфінітивом: Увечері кличуть: «Іди до панночки —розбирати» (Марко Вовчок); Багато люду в цей час подалося з села — подивитися, зустрітися (В. Стефаник).

7 Для виділення повторюваних з певним поширенням слів: Ми побачили актора вже в новій ролі — у ролі гетьмана; Хотілося жити —
жити повнокровним життям, а не просто існувати.

8 Для виділення конструкцій з називним відмінком теми (уявлення): А Дике поле, Дике поле! — по груди коням деревій (Л. Костенко).

9 Для підкреслення в розповіді несподіваності перебігу подій (замість частіше вживаних у таких випадках трьох крапок (див. § 162, п. 1):
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку (Л. Глібов).

10 Для виразнішого, порівняно з уживанням ком, змістовоінтонаційного виділення всередині речення вставних і вставлених
словосполучень та речень, рідше — вставлених слів (вставлені слова та конструкції подають додаткові відомості, зауваження, пояснення і т. ін. до основного висловлення):
Душа моя — послухай! —
як яблуня в цвіту… (П. Тичина);
І хоч не раз — призна́юся — ставати
Я на котурни моднії любив,
Але тепер… (М. Рильський);
<…> Топольський — молодий чоловік, але — на думку пана посла — незвичайно талановитий і солідний (О. Маковей);
Опукою згори — аж вітром зашуміло —
Орел ушкварив на Ягня (Є. Гребінка);
А тоді зопалу — не встигло радіо попередити! — вернулися морози (В. Яворівський); Скільки всього — жах! — довелося натерпітися!

1. Про вживання ком і дужок при подібних конструкціях див. § 158, п. 11; § 163, І, п. 2

2. Коли після тире перед відокремленим зворотом або вставленою конструкцією стоять слова, що мають бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то їх виділяємо тільки з другого боку: Не знать звідки взялись [орендарі], наїхали й  позабирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний).

11 Узагалі для спеціального виділення за допомогою паузи різного змістового та стилістичного призначення тих чи інших фрагментів тексту: Правда, я сам думав, що я вже зледащів, захолонув в неволі. Аж бачу — ні (Т. Шевченко);
Сьогодні —
майбутнього далину я оком прозираю (П. Тичина);
На прю ми стали проти царства тьми,
Що оскверняє море й суходоли,
І віримо, що переможем — ми,
І знаємо, що не вмремо ніколи! (М. Рильський).

12 Між двома або рідше кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон (замість словосполучень зі сполучником і): закон Бойля — Маріотта; гіпотеза Сепіра — Ворфа.

13 Між двома або рідше кількома іменниками, сполучення яких позначає певний зв'язок когось або чогось з кимось або чимось іншим
(замість словосполучень з прийменником між): відношення товар — гроші — товар; система людина — машина; зв'язок «автор — читач»; шаховий турнір Карпов — Фішер; матч команд «Динамо» — «Шахтар»; судно класу «ріка — море».

14 Між двома або рідше кількома словами на позначення просторових,
часових, кількісних меж (замість словосполучень з прийменниками від ... до): автотраса Київ — Львів; велоперегони Суми — Київ — Ужгород; Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня; вантаж вагою вісім — десять тонн; на позначення динаміки розвитку чого-небудь з двох або більше етапів: Задум — реалізація — втілення в життя; Іншими словами, родословна [родовід] приблизно така: Лютер — Кромвель — Робесп’єр <…> (М. Хвильовий: про розвиток революційних ідей у Європі).

Між цифрами в таких випадках тире ставимо без відступів між знаками: у 2010—2018 роках; пам’ятки української мови ХVІ—ХVІІІ ст.; на сторінках 1—10; у 1—4 томах, але, напр.: наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.

15 Між словом і сполученням слів або між двома сполученнями слів на позначення приблизної кількості: Це коштує триста — триста п’ятдесят гривень; приїхати в гості на день — на два; у квітні — на початку травня (пор. у § 35, п. 3 випадки позначення приблизної кількості на зразок тристачотириста, день-два, у квітні-травні з дефісним написанням).

                                                                         ІІ. У складному реченні

1 Між частинами безсполучникового складного й рідше складносурядного і складнопідрядного речень для вираження часових,
причиново- та умовно-наслідкових, допустових і т. ін. відношень позначуваних ними подій або станів, швидкої або несподіваної зміни подій (порівняно з більш узвичаєним розмежуванням частин складносурядного і складнопідрядного речень комою розмежування їх за допомогою тире передає різкіше зіставлення змісту їхніх частин): Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (М. Коцюбинський);
А бавовна як дозріє —
Небом степ заголубіє… (М. Нагнибіда);
Защебетав соловейко —
пішла луна гаєм (Т. Шевченко);
Не жди ніколи слушної пори —
Твоя мовчанка може стать ганьбою! (Д. Павличко);
Орач торкнеться до керма руками —
І нива дзвонить темним сріблом скиб (М. Стельмах);
Було, як заговорить або засміється — і старому веселіше стане (Марко Вовчок); <…> Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли (Марко Вовчок); Билися об мене гнівливі хвилі нетерплячки — я вистояв (П. Загребельний);
Ти гукай, не гукай,
а літа не почують.
Все біжать та спішать —
хоч співай чи ридай... (Б. Олійник);
Заграли знов — ще гірш нема ладу (Л. Глібов);
Скільки глянеш — вилискують розгойдані хліба (О. Гончар); Минали літа — росли сини (А. Головко); Сонце зійшло — і враз над Києвом знялося ревище гудків (Ю. Смолич).

2 Між частинами безсполучникового складного та складносурядного речень, зміст яких різко протиставляється або зіставляється: Не козак вклонявся королеві — король схиляв голову перед козаком! (П. Загребельний);
Ще сонячні промені сплять —
Досвітні огні вже горять! (Леся Українка);
Закрався вечір, одшуміла праця,
Як сльози, затремтіли ліхтарі, —
Та діти наші ночі не бояться (М. Рильський).

3 Між частинами безсполучникового складного речення, коли друга частина розкриває зміст першої (замість частіше вживаної в таких випадках двокрапки (див. § 160, п. 1):
<…> Та одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна… (Т. Шевченко);
У загоні саме воли заборюкались — це старий підручний отих, що з ярмарку пригнали, б’є (А. Головко); Бачу — за вікном сніг летить (М. Стельмах);
Бувають дивні на землі діла —
Серед зими черешня зацвіла (Д. Павличко);
Нап’юся з живої кринички —
Візьму доброти від землі (М. Сингаївський).

4 Між частинами безсполучникового складного речення, зміст яких порівнюється:
Подивилась ясно — заспівали скрипки (П. Тичина).

5 Між частинами безсполучникового складного речення, коли зміст другої частини завершує, підсумовує, узагальнює зміст першої (друга
частина починається звичайно вказівними словами це, то, так, цей, такий, ось хто, ось що і под.): Все для людини і завжди з людиною — цей заповіт Максим Рильський проніс крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя (М. Стельмах);
Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцімто згорить, —
Така, бач, є у неї сила (Л. Глібов);
Господарство занедбане, скрізь брудно — ось до чого призводять лінощі та нехлюйство.

6 Між частинами складнопідрядного речення, коли підрядна частина ставиться перед головною з метою виразнішого змістового й, відповідно, інтонаційного її виділення, особливо в реченнях з кількома підрядними, коли в головній частині узагальнюється зміст попередніх підрядних:
Ой, хто в лузі, — озовися,
Ой, хто в полі, — одкликнися! (Я. Щоголів);
Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі! (Леся Українка).

7 У складнопідрядному реченні між його частинами або частіше наприкінці головної частини — перед словом (сполученням слів),
повторюваним для того, щоб пов’язати з попереднім реченням наступне, яке підсилює, доповнює, розвиває його зміст: Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, — на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (М. Рильський); Необхідно, щоб виховання дітей, любов і повага до дітей, вимоги до них і дружба з ними, — щоб усе це було самою
суттю вашого духовного життя, мій друже (В. Сухомлинський).

Про вживання тире в реченнях з прямою мовою див. § 167, І.

1 Між частинами заперечного порівняння:
І нишком проковтнуло море
Моє не злато-серебро —
Мої літа, моє добро,
Мою нудьгу, мої печалі (Т. Шевченко);
То ж не вовки-сіроманці
Квилять та проквиляють,
Не орли-чорнокрильці клекочуть,
Попід небесами літають,—
То ж сидить на могилі
Козак старесенький,
Як голубонько сивесенький,
Та на бандуру грає-виграває,
Голосно-жалібно співає (народна дума).

2 У періоді (разом з комою або без неї) — для виділення переходу від підвищення до зниження інтонації:
Азовськеє море і Чорнеє море,
Зелені діброви і спів солов’я,
Високі Карпати, донецькі простори —
Це ти, Україно моя! (І. Нехода);
Як тільки ясний день погасне,
І ніч покриє Божий мир,
І наше лихо трохи засне,
І стихне людський поговір,—
Я йду до берега крутого,
І довго там дивлюся я,
Як із-за лісу, з-за густого
Зіходить зіронька моя (Л. Глібов).

1. Уживання тире в складному реченні може поєднуватися з уживанням перед ним коми (див. приклади в межах цього параграфа): а) для увиразнення протиставлення між складовими частинами речення (у складних безсполучникових і в складносурядних реченнях); б) перед указівними словами це, так, такий і под. на початку другої частини безсполучникових складних речень; в) у різних інших випадках (див. § 166).

2. Про вживання тире в разі зазначення прізвища автора або іншого джерела цитування див. §167, ІІ, п. 3, прим. 2.

3. Про тире як засіб абзацного членування тексту див. § 168, п. 4.