1 У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і від назв народів, що мають у своїй основі суфікси -ин, - ін, -инськ, -інськ, зберігаємо той самий голосний (и або і), що й в основній назві: Камúшин — камúшинський, Нíжин — нíжинський, Тульчúн — тульчúнський, Тýшино — тýшинський, Цюрýпинськ — цюрýпинський, Чигирúн — чигирúнський; Бóлдіно — бóлдінський, Філіппíни — філіппíнський; Грýзія — грузúн — грузúнський; осетин — осетинський.
У прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин-, -ін-, пишемо завжди и: Аля́ска — аля́скинський, Бакý —
бакúнський, Кабардá — кабардúнський, Карагандá — карагандúнський, Пóті — пóтинський, Сóчі — сóчинський, Читá — читúнський, Шáхти — шáхтинський, але Амудар’я́ — амудар’ї́нський.

              Суфікси -ОВСЬК(ИЙ) [-ЬОВСЬК(ИЙ)], -ЕВСЬК(ИЙ) [-ЄВСЬК(ИЙ)], - ІВСЬК(ИЙ) [-ЇВСЬК(ИЙ)]

2 У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], -евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), -ев (-єв), -ів (-їв), зберігаємо ту саму букву  (о, е, є, і, ї), що й в основній назві: Скадóвськ — скадóвський, Тамбóв — тамбóвський; Карáчев — карáчевський, Колгýєв — колгýєвський; Кишинíв — кишинíвський, Львів — львíвський, Тéтерів — тéтерівський, Чернíгів —чернíгівський. Якщо при творенні таких прикметникових форм від українських географічних назв відкритий склад з о, е стає закритим, діє правило про чергування о, е з і: Лозовá — лозівськи́й, Свáтове —
свáтівський, Хмéлеве — хмелівськи́й.
У прикметниках, утворених від географічних назв, що закінчуються на групу приголосних або із суфіксальним к, перед яким є інший приголосний, пишемо -івський (-ївський): Бíла Цéрква — білоцеркíвський, Вáлки —вáлківський, Гребíнка — гребíнківський, Казáнка — казáнківський, Златоýст — златоýстівський, але Орéл — орлóвський та ін.
У прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ськ(ий) від географічних назв і від назв народів, основа яких закінчується на
приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:

1) г, ж, з (дз) + -ськ(ий) → -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бýзький, Ветлýга — ветлýзький, Вúборг — вúборзький, Вóлга — вóлзький, Гаáга —гаáзький, Гáмбург — гáмбурзький, Калýга — калýзький, Лáдога — лáдозький, Люксембýрг — люксембýрзький, Лéйпциг — лéйпцизький, Острóг —острóзький, Прáга — прáзький, Рúга — рúзький, Стрáсбург —стрáсбурзький; Ворóнеж — ворóнезький (пор. назву українського селища —Ворóніж — ворóнізький), Запорíжжя — запорíзький, Парúж — парúзький; Абхáзія — абхáзький, Кавкáз — кавкáзький, Лодзь — лóдзький, Сиракýзи —сиракýзький, францýз — францýзький;

2) к, ц, ч + -ськ(ий) → -цьк(ий): Баскунчáк — баскунчáцький, Велúкі Лýки — великолýцький, Вúшній Волочóк — вишньоволóцький, Владивостóк —владивостóцький, грек — грéцький, Кагарлúк — кагарлúцький, Казбéк —казбéцький, калмúк — калмúцький, Кобеля́ки — кобеля́цький, коря́к —коря́цький, Кременчýк — кременчýцький, Прилýки — прилýцький, словáк —словáцький, таджúк — таджúцький, тýрок — турéцький, узбéк —узбéцький; Нíцца — нíццький, Суéц — суéцький, Череповéць —череповéцький; Бáхмач — бáхмацький, Гáлич — гáлицький, Грúнвіч —грúнвіцький, Óвруч — Óвруцький, але Дамáск — дамáський, Мéкка —мéккський, тю́рки — тю́ркський;

3) с, х, ш + -ськ(ий) → -ськ(ий): Арзамáс — арзамáський, Одéса —одéський, Тбілíсі — тбілíський, тунгýс — тунгýський, Черкáси —
черкáський, черкéс — черкéський, вóлох — волóський, Карабáх —карабáський, Лепетúха — лепетúський, чех — чéський; Золотонóша —золотонíський, Кандалáкша — кандалáкський, латúш — латúський, Сивáш — сивáський, чувáш — чувáський, Русь — рýський.

1. Для збереження звукового складу твірних основ (переважно іншомовних) у деяких прикметниках зазначені приголосні перед суфіксом -ськ- не чергуються і передаються відповідно на письмі: Небíт-Дáг — небíт-дáгський, Клуж —клýжський, Бангкóк — бангкóкський, бáски — бáскський, казáх — казáхський, Печ —Пéчський, Перéмишль — перéмишльський, Рáдомишль — рáдомишльський та ін.