-> IV. ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ -> Географічні назви інших країн

Географічні назви інших країн передаємо в українській мові відповідно до вимог практичної транскрипції.
                                                                           Е, Ě , ІЕ, Ё, Э, И
1 Літери слов’янських алфавітів е, ě та сполуку іе передаємо через е: Бéздна, Ворóнеж, Зáгреб, Зеленодóльськ, Новé Мéсто, Опóле, Ветлýга, Лéна, Пéнза, Щéцин.
Але в деяких позиціях літеру е слов’янських мов із кириличним алфавітом передаємо через є:
1) на початку слова, після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Єйськ, Єлéць, Єнісéй, Єгóр’євськ, Колгýєв, Скóп’є;
2) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксі -єв та в сполученні цього суфікса з антропонімним -єй (-єєв) російських назв,
похідних переважно від прізвищ: мóре Лáптєвих, Лéжнєво, Матвє́єва затóка, але Плещéєво, Ржев, мис Рум’я́нцева;
3) коли російському е відповідає в аналогічних українських основах і: Бє́жецьк, Бє́лгород, Бєлóво, Бє́лорє́цьк, Благовє́щенськ, Желєзновóдськ, Орє́хово-Зýєво.
Але в географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільну з відповідною українською, таке е передаємо через і: Бíла, оз. Бíле, Вíтка, Ліснá, Негорíле, Піщáне, мис Сíрий та ін. Це стосується й польського ia: Бíла Підля́ська, Білостóк тощо.
Білоруське е передаємо через і (у назвах, засвоєних українською мовою) або через е: Білове́зька Пу́ща, Білору́сь, але Ре́чиця.
Примітка
Польське, чеське й словацьке закінчення -e, що наявне в географічних назвах із суфіксами -ц-, -іц-, -иц- (лат. -c-, -ic-) і виражає значення множини, в українській мові передаємо закінченням з відповідним граматичним значенням: Кéльці, Кóшиці, Лíдиці, Пáрдубиці. Ці географічні назви відмінюємо: Кóшиці — Кóшиць, Кóшицям… Назви на зразок Закопáне мають форму прикметника середнього роду (однина) й, отже, їх відмінюємо за зразком: Закопáне, Закопáного, Закопáному і т. ін.
2 Російську літеру ё передаємо:
1) через йо на початку та в середині слова, коли воно означає звукосполучення й + о: Йóлкіно, Соловйóво;
2) через ьо в середині слова, коли воно означає сполучення м’якого приголосного з о: мис Дежньóва, р. Оленьóк, але в назвах, утворених від спільних для української та російської мов слів, пишемо е: р. Берéзова, Орéл, Семéново.
3) через о під наголосом після ч, щ: Рогачóво, Щóкіно.
3 Російську літеру э передаємо через е: Ельбрýс, Ельтóн, Еліста́.
4 Літеру и передаємо:
1) через і:
а) на початку географічних назв: Ігáрка, Іркýтськ, оз. Ільмéнь, Індигíрка, Іртúш;
б) у кінці незмінюваних назв або слів у формі множини: Брóнниці, Жигулí, Митúщі;
в) усередині слова після приголосного — перед голосним, приголосним й або іншими приголосними (крім випадків, передбачених нижче): Челя́бінськ, Двінá, Кíнешма, оз. Селігéр, Бородінó, Рíєка.
2) через ї після голосного й при роздільній вимові після приголосного: Трóїцьк, Анáньїно, Мáр’їно.
Примітка
У географічних назвах, утворених від загальних назв та імен, спільних за походженням для української та російської мов, звичайно пишемо и в суфіксах -ин-, -инськ-: Березинá, Гусúне Óзеро, Дудúнка, Жáбинка, Карпúнськ, Крутúнське, Прáвдинськ
(докладніше про правопис и див. нижче);
3) через и:
а) після ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Жигáлово, Жúздра, А́чинськ, Нáльчик, Єгóршино, Ішúм, Камúшин, Тýшино, Щигрú, Цимля́нськ та ін.;
б) у географічних назвах, утворених від імен, спільних для української та інших слов’янських мов, які в українській мові пишемо з и: Гаврúлово, Данúлов, Дмúтров, Михáйловське, але Ніколáєвськ-на-Амýрі та ін. (тобто від імен, що в українській мові мають форму, виразно відмінну від форми цього ж імені, вживаної в інших мовах);
в) у коренях спільних для української та російської мов географічних назв, якщо ці корені пишемо з и: Виногрáдово, Кисловóдськ, Клин, Крúчев, Курúльські островú, Лúпецьк, Лихослáвль, Тихорє́цьк;
г) у складних географічних назвах, де и виконує функцію сполучного звука: Владивостóк, П’ятигóрськ, Семипалáтинськ;
ґ) у префіксі при-: Привóлжя, Примóр’я, Прикýмськ;
д) у суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-: Зимóвники, Тупúк; Боровичí, Котéльнич, Осипóвичі, У́глич; Брóнниці, Гливúці, оз. Колвúцьке, Луховúці; Митúщі, Ртúщево;
е) у закінченнях географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березникú, Валýйки, Гóрки.
                                                                                           Ы, Y
5 Літеру ы (в латиноалфавітних мовах y) передаємо через и: Вúкса, Вúтегра, Іртúш, Сúзрань, Сиктивкáр, Чебоксáри, Шáхти.
                                                                                          Ą, Ę
6 Польські носові ą, ę передаємо, як і в прізвищах, (див. § 144, п. 9) сполученнями літер ом, ем перед губними приголосними: Домбрóва, Дембúця; перед іншими приголосними — сполученнями літер он, ен: Конт, Ченстохóва.