1 У родовому та давальному відмінках однини іменники третьої відміни мають закінчення -і: Бе́ршаді, вані́лі, га́лузі, гера́ні, гі́дності, кро́ві, любо́ві, мо́ці, незале́жності, не́хворощі, но́чі, Оболо́ні, о́сені, о́сі, по́дорожі, при́язні, ре́чі, Ру́сі,́ со́лі, ста́лі, су́міші, ті́ні, У́мані, фа́льші, флане́лі, хоро́брості.
Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гід́ности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́, Білору́си.
Примітка Форми непрямих відмінків від іменників, що означають абстрактні поняття простору: височі́нь, глибочі́нь, далечі́нь, широчі́нь, крім знахідного та орудного, зрідка вживані; їх замінюють відповідні словоформи із суфіксом - ин(а): височина́,глибочина́, широчина́.
2 У знахідному відмінку однини іменники цієї відміни мають форму, однакову з називним відмінком.
3 В орудному відмінку однини іменники цієї відміни набувають закінчення -ю, причому:
1) Якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням -ю цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): Бе́ршаддю, вані́ллю, височі́нню, ві́ссю, га́луззю, гера́нню, мі́ддю, мі́ццю, ні́ччю, Оболо́нню, по́дорожжю, Ру́ссю, сі́ллю, су́мішшю, тінню, У́манню.
2) Якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: ве́рф’ю, гі́дністю, жо́вчю, кі́новар’ю, кро́в’ю, любо́в’ю, ма́тір’ю, незале́жністю, не́хворощю, О́б’ю, при́язню, ра́дістю, я́кістю.
4 У місцевому відмінку однини вживається закінчення -і: у Бе́ршаді, при свідо́мості, у га́лузі, у до́повіді, на о́сі, у по́дорожі, на Оболо́ні, у ра́дості, у со́лі, на Ру́сі́, у ті́ні, в У́мані.
5 У кличному відмінку, що вживається переважно в поезії, іменники цієї відміни мають закінчення -е: любо́ве, но́че, ра́досте, смерте, У́мане.