Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю),-е.

1 Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -к(о)), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): Пе́трику, Іва́нку, Оле́же (й Оле́гу), ба́тьку, си́нку, пого́ничу, слуха́чу, това́ришу, робітнику́(і робітни́че), Дже́ку, Жа́ку, Лю́двігу, Фрі́дріху; а також іменники ді́ду, си́ну, та́ту.

2 Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віта́лію, вчи́телю, Гри́цю, кра́ю, лі́карю, мі́сяцю, розма́ю, я́сеню.

3 Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець і деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богда́не, Бо́же, го́лубе, дру́же, коза́че, мо́сте, о́рле, па́не, Пе́тре, по́сле, со́коле, Степа́не, чума́че; же́нче (від жнець), кра́вче, моло́дче, хло́пче, ше́вче
(переважно: бійцю́, украї́нцю, умільцю́ та ін.); гусля́ре, До́вбуше, ма́ля́ре, сто́роже, тесля́ре, школя́ре. В окремих випадках можливі варіанти: повста́нц-ю і повста́нч-е, умі́льц-ю і умі́льч-е.

4 Закінчення -е мають прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), такі, як Рома́нове, Чугу́єве, Короле́ве, Що́голеве, Глі́бове, Гуля́єве, Романи́шине, Степани́шине та ін. і варіантні форми, спільні з називним відмінком: Рома́нів, Чугу́їв, Королів́ , Що́голів, Гліб́ов, Гуля́єв, Романи́шин, Степани́шин.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Ки́єве, Лебеди́не, Льво́ве.

1.У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: добро́дію бригади́ре, па́не лейтена́нте.

2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імені, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім’я: бра́те Пе́тре, дру́же Гри́цю, коле́го Степа́не, лі́карю І́горю, па́не Віта́лію, побрати́ме Іва́не.

3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім’я: дру́же Макси́менку; коле́го Євгенищуку́, па́не Кова́лю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми кличного відмінка прізвища, однакової з формою називного відмінка: дру́же Макси́менко; коле́го Євгенищу́к, па́не Кова́ль.

4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володи́мире Хомичу́, Пе́тре Кузьмичу́, Яросла́ве Андрі́йовичу.

5. Іменники сер, сір, гер мають форму, омонімічну з називним відмінком: сер, сір, гер.

6. Іменник Госпо́дь у кличному відмінку має форму Го́споди; іменник Христо́с може мати варіантні форми кличного відмінка: Хри́сте, Христе́, рідко Христо́се.