За належністю до роду та за відмінковими закінченнями іменники поділено на чотири відміни.

І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду із закінченнями -а, -я в називному відмінку однини: вага́, ги́ря, гри́вня, до́нька, дочка́, маши́на, організа́ція, пра́ця; воєво́да; базі́ка, зна́йда, листоно́ша, невда́ха, пла́кса, сирота́ та жіночі особові імена з відповідним закінченням: Богда́на, Катери́на, Вале́рія, Зо́я і чоловічі особові імена на -а, -я: Мико́ла, Са́ва.

ІІ відміна: а) іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та із закінченням -о в наз. відмінку (переважно назви осіб): бік, ве́летень, заво́д, край, ма́йстер, това́риш; Андрій́ , Віта́лій, Заха́р, Яросла́в; ба́тько, тату́ньо; Дніпро́, Марко́
/Ма́рко, Петро́;

б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- у непрямих відмінках): крило́
, мі́сто; мо́ре, по́ле, прі́́звище; весі́лля, життя́, умі́ння; також іменники з суфіксами збільшувально-згрубілого значення -ищ-, -иськ-, утворювані від іменників усіх родів, які можуть зберігати й рід твірного, і набувати середнього роду: вітри́ще (від ві́тер), діди́ще (від дід), коропи́ще (від ко́роп), морози́ще (від моро́з), паруби́ще (від па́рубок) — чол. р., ножи́ще (від нога́
) — середн. р., ведмеди́ще (від ведмі́дь) — чол. і середн. р.; дуби́́сько (від дуб), вовчи́сько (від вовк), їжачи́сько (від їжак), леви́сько (від лев), соми́сько (від сом) — чол. р., зайчи́сько (від за́єць) — чол. і середн. р., свекру́шисько (від свекру́ха) — жін. і середн. р., хлопчи́сько (від хлопець) — чол. і середн. р.

IІІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: ваго́мість, вість, гі́дність, кров, любо́в, міць, незале́жність, ніч, піч, річ, ро́зкіш, сіль, самості́йність, собо́рність, тінь, слово ма́ти, у відмінкових формах якого з’являється суфікс -ер-; а також деякі жіночі особові імена: Аде́ль, Любо́в, Ніко́ль.

ІV відміна: іменники середн. роду:

а) із закінченнями -а, -я, що у формах родового, давального та місцевого відмінків набувають суфіксів -ат-, -ят- перед закінченням: гуся́ (гуся́ти, гуся́ті, (на) гуся́ті), дівча́ (дівча́ти, дівча́ті, (на) дівча́ті), лоша́ (лоша́ти, лоша́ті, (на) лоша́ті), теля́ (теля́ти, теля́ті, (на) теля́ті);

б) із закінченням -я, які мають два зразки відмінювання: із суфіксом -
ен- у формах родового, давального та місцевого відмінків і без такого
суфікса: ви́м’я (ви́м’я/ви́мені, ви́м’ю/ви́мені, ви́м’ям/ви́менем, (на)
ви́м’ї/ви́мені), ім’я́(ім’я́/і́мені (і́мени), ім’ю́/і́мені, ім’я́м/і́менем, (на)
ім’ї́/і́мені), пле́м’я (пле́м’я/пле́мені (пле́мені), пле́м’ю/пле́мені,
пле́м’ям/пле́менем, (на) пле́м’ї/пле́мені), ті́м’я (ті́м’я/ті́мені (ті́мени),
ті́м’ю/ті́мені, ті́м’ям/ті́менем, (на́) тім́ ’ї/ті́мені).